Трипільці - генетичні предки українців

    Сім тисяч років тому були закладені основи хліборобської цивілізації на землі, яку нині називаємо Україною. Від того часу почали тут люди вирощувати хліб, розводити худобу, ткати, ліпити глечики, плавити метал, будувати хати з дерева, лози та глини, а поза тим - творити новий духовний світ. Трипільська культура сьогодні є найбільшою таємницею європейської доісторії. Такою спадщиною могла б пишатися кожна держава! Однак якщо про Єгипет і Шумер, створені підневільною працею, відомо всьому світові, то про трипільську культуру вільних хліборобів, яка за давністю не поступається їм, часто не знають і самі українці. Але саме там починається наша історія. 

    Трипільську культуру відкрив 120 років тому чех Вікентій Хвойка. Юнаком

він переїхав до Києва, зацікавився історією та археологією. Утім професійно займався селекціонуванням — виводив різні сорти проса і вдосконалював культуру хмелю. Мав багато нагород від царського уряду. Якось його лабораторія — глиняна хатка, вкрита соломою — згоріла. Не стало його записів, замальовок, нагород. Утім, розбираючи згарище, він знайшов чимало старожитностей: деталі жіночих браслетів, уламки кераміки. Це підштовхнуло його зайнятися археологією. Невдовзі неподалік Києва, на полі біля села Трипілля він розкопав залишок спаленого глиняного житла. Знайшов там дивовижні глиняні горщики та кам’яні знаряддя праці. Археологічну культуру назвали трипільською, а її носіїв — трипільцями.

 Територіально до трипільської культури прийнято відносити осіле населення земель від Румунії, через Молдову і майже до самого Києва, яке проживало тут приблизно з 5500 до 2500 рр. до н.е. У Румунії цю культуру називають Кукутень, вже в честь румунського села, де також велися розкопки.

Трипільці були землеробами і досягли в цьому чималих успіхів. У них не було проблеми з їжею, а навіть, швидше за все, траплялося перевиробництво. Вони знали, що таке кремінь і виготовляли на його основі серпи. Одомашнювали коней. Уже з 3600 року трипільцям точно була відома обробка міді, з якої вони виготовляли різноманітні інструменти. Археологи не раз знаходили, наприклад, мідні сокирки. Трипільці багато ліпили з глини. І не тільки посуд. Виготовлялися статуетки, амулети, моделі жител, намиста та інші прикраси. Крім того, зазвичай в трипільському будинку був простий ткацький верстат, в пізній період існування була поширена і вишивка.

    До речі, згідно з археологічними даними, жили трипільці селами по 15-17 сімей і, відповідно, стільки ж будинків, що стояли колом або овалом. Усередині будинок поділявся перегородками, а житлові кімнати мали вікна і опалювалися печами.  Питання трипільської мови - це вкрай складна і маловивчена тема.

З'ясувалося, що трипільська мова, найімовірніше, характеризувалася словами з відкритими складами, що характерно для мов Криту і Малої Азії. Це, до речі, ще один аргумент на користь середземноморського походження трипільців.

В українській мові слідів трипільського залишилося найбільше. Наприклад, такі звичні слова як: батько, срібло, теля, хліб, кінь, кобила, іскра.

Через багато століть українці малювали на будинках і посуді трипільські орнаменти, вишивали їх на тканині.
Нині генетики дійшли висновку, що 55 % українців походять від трипільців (особливо це простежується в генетичних родах по жіночій лінії). 

Можливо, вони не були самим передовим і розвиненим народом свого часу, але вже точно не жили в печерах, а активно розвивалися, освоюючи все нові технічні та культурні винаходи людства. Трипільці не зникли остаточно, вони продовжують жити в роботах істориків, археологічних знахідках та народній пам'яті.